Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити.Ты, может, от меня устал. Меня нужно любить.

Десь, може, там зустрінемося ми.
Не буде рук - обнімемось крильми.Где-то, может, там мы встретимся.
Не будет рук - обнимемся крыльями.

Все повинно минати, бо інакше нічого не настане.Всё должно проходить, иначе ничего не настанет.Божественное высказывание! Апплодисменты!

- Великое небо.
- Или мы малые. - Велике небо.
- Або ми малі.

А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп'ятий?
Воно як маєш серце не з льодини,
розпяття - доля кожної людини.Но как подумать, девочка моя ты,
то кто из нас н

Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,
що світ вже так замішаний на злі,
що як платити злочином за злочин,
то як же й жити, люди, на землі?Но, видимо, мы правды не сглазим,
что мир у

Та є печальна втіха, далебі: комусь на світі гірше, як тобі.Но есть печальное утешение, право: кому-то на свете хуже, чем тебе.

У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходи

Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків,

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не 

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.<

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність. Целую все леса. Спасибо скрипа

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вал

Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.Озёрца малые сияют, но без злобы,
качает туча тощие громы.
Подробнее

Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю. Я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.И почему ждёт лес меня ? и снова
на щит возносит солнце и за

Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де як

І живемо. Земля ще нас тримає.
А вже мистецтво ждать перестає.Усі вже звикли: геніїв немає.
А що, як є? Зацьковинаий, а є?!А що як він між нами ходить, геній?
Вивозить з бруду цей потво

Усі вже звикли: геніїв немає.
Поснулим душам звелено хропти.
Епоха несприятлива - ламає
іще в колисці геніям хребти.Колись, давно, були якісь гіганти.
Тепер зручніші виміри - пігме

Марную день на пошуки незримої
німої суті в сутінках понять.
Шалене слово загнуздавши римою,
влітаю в ніч. Слова мене п'янять.
Я - алкоголік страченої суті,
її Сізіф, алхімік

Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так - то не знайшлося маляра.
Все якось так - то горе, то біда. І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і п

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто у

Мене куплять і спродувать не раджу,
моя душа не ходить на базар.
А не клянусь, тому що я не зраджу,
і вже не раз це в битвах доказав.І хоч на світі сторони чотири,
я тут живу, бо я

А наш король, а ми його васали,
а чорт візьми, я теж його васал.
Усі йому вже оди написали,
лиш я йому ще оди не писав.І хоч живу я з королем не в мирі,
бо не люблю присвячувати од

Життя пройде, немов вода,
І відцвіте, немов вишнева гілка...
В житті одна помилка - не біда,
Біда, коли усе життя - помилка.Жизнь утечет, словно вода
И отцветет, как вишни ветка… Подробнее

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.Всё повторялось: красота и мнимость.
Всё б